Черкаські ветерани-пожежники Іван Андрієнко та Василь Новак поділилися з глядачами телеканалу ВІККА своїми тривожними спогадами про роботу на Чорнобильській АЕС. У ефірі програми «Актуальна розмова» вони описали перші дні після аварії як час надзвичайної напруги, коли кожен хвилинний проміжок був вирішальним. Ліквідатори нагадали, що масштаб катастрофи став очевидним лише після того, як вони побачили моторошні картини на місці подій.

Черкаський зведений загін прибув на станцію 6 червня 1986 року, щоб замінити вінницьких колег. Прибувши на під'їзд, вони зустріли справжнє видовище: понівечені та перевернуті пожежні машини перших екіпажів просто згорнули вбік, ніби їх не існувало. Під час першої розвідки офіцери стояли в машинному залі і безпосередньо дивилися на димучий реактор, розуміючи всю небезпеку.

Фото до матеріалу: Спогади черкаських ліквідаторів про ЧАЕС: моторошні картини та важкі дні 1986 року

Головним завданням черкащан була охорона станції від нових пожеж, гасіння торф'яників у 30-кілометровій зоні та відкачування важкої води з-під реактора. Працювали вони змінами — доба через добу, оскільки захисні костюми були надто важкими, а влітку відпрацьовувати в них було просто неможливо.

Особливим був відчуття радіації, яку неможливо було побачити, але чітко відчувати на смак. Ліквідатори описували специфічний присмак металевої монетки в роті, який залишався після контакту з радіоактивними матеріалами. Дозиметри на території станції часто зашкалювали на всіх діапазонах, що свідчило про критичний стан навколишнього середовища.

Під час одного з виїздів на пожежу водій Микола Керносенко, який вже помер, включив дозиметр, і стрілка впала на максимум. Керносенко миттєво виключив прилад і наказав: «Хлопці, поїхали та й поїхали». Попри обіцянку 10-денного відрядження, черкаські ліквідатори відпрацювали в зоні 20 днів, суворо виконуючи накази без жодних обговорень.

Сьогодні ветерани зізнаються, що вплив опромінення на їхнє здоров'я відчувають і досі. Кількість побратимів, які збираються на річниці подій, з кожним роком зменшується, що нагадує про ціну, яку заплатили ці люди заради безпеки нашої країни та майбутніх поколінь.