Режисер Гіо Пачкорія про нову виставу «Безталанна» в Черкасах: «Я не ставлю п'єси, якщо не знаходжу актуальності»

У Черкаському театрі Шевченка триває інтенсивна підготовка до прем'єри вистави «Безталанна» за однойменною п'єсою Івана Карпенка-Карого. Першопокази заплановані на 25 і 26 квітня, і ця постановка обіцяє стати однією з найцікавіших подій театрального сезону в регіоні. Над сценічним втіленням класики, яка не втрачає актуальності попри 140 років історії, працює відомий український режисер грузинського походження Гіо Пачкорія, засновник київського камерного театру «Маланка».

Головним викликом для режисера стало не стільки обрання твору, скільки пошук сучасного прочитання відомої історії. Пачкорія зізнався, що спочатку боявся, що саме «Безталанну» обиратимуть для постановки, адже це одна з найпопулярніших п'єс української класики. Проте, коли рішення було прийнято, він зрозумів: головне не зовнішня картинка, а глибинна актуальність. Якщо режисер не знаходить її, він відмовляється від роботи над п'єсою, навіть якщо це класика.

Для розкриття психологічних глибин героїв Гіо Пачкорія залучив до роботи психолога Марію Петришак. Режисер довго аналізував мотиви поведінки персонажів, але зрозумів, що власного досвіду недостатньо для глибокого розуміння їхніх травм та конфліктів. Спільна робота з фахівцем дозволила знайти нові кути зору на відносини між героями, відійшовши від поверхневих трафаретів. Це стало відправною точкою для побудови унікальної історії, яку актори готують до прем'єри.

Особливу увагу режисер приділив відмові від традиційних етнічних форм, які часто перетворюють постановки української драматургії на флешмоб. У новій версії «Безталанної» не буде ні пісень, ні балету, ні штучних обрядів. Натомість актори працюватимуть з «оголеним нервом», без можливості сховатися за музикою чи танцями. Пачкорія наголошує, що його мета — показати живих людей зі своїми болями, а не ідеалізованих персонажів, щоб глядач міг знайти у виставі відображення власного життя.

Процес репетицій у Черкасах режисер описує як захопливий діалог, де актори відчувають себе студентами, що занурюються у творчий пошук. Гіо Пачкорія, який сам є педагогом, намагається створити атмосферу довіри та любові, де кожен актор може розкрити свій потенціал. Він вважає, що сцена — це партнер, якому потрібно вірити, і без магічного зв'язку між митцем і простором театр втрачає свою сутність. Актори вже відзначають, що робота з таким режисером дає їм новий досвід та емоційне задоволення.

Сценографію та музичне оформлення вистави режисер розробив сам, частково залучивши штучний інтелект для візуалізації своїх ідей. Музика, яка буде звучати на сцені, — це обробки творів Шопена та сучасних композиторів, що додають виставі готичного настрою. Назву п'єси Гіо Пачкорія вирішив не змінювати, поважаючи оригінал, хоча й розуміє, що «Безталанна» часто асоціюється лише з жіночою долею. У його трактуванні вистава розкриває і чоловічий, і жіночий світи, залишаючись риторичною драмою, що ставить запитання, на які немає простих відповідей.